Disclaimer

Молодим геологам потрапляє до рук старовинний рукопис візантійця Теренція, який перебував на службі у великого князя Київської Русі Святослава. Під час походу на Тмутаракань Теренцій записав розповідь касозького мисливця Дангура про людину, котру його народ назвав Чужим, і її дивовижні пригоди. Обставини склалися так, що геологи знаходять докази перебування на Північному Кавказі космічного чришельця. В оповіданні “Ущелина синіх туманів” минуле романтично сплітається з сучасним і навіть майбутнім. У фантастичних оповіданнях цієї збірки захоплюючі сюжети. Ми сподіваємося, що читачі, особливо молоді, зустрінуть книжку з інтересом.

У романі органічно втілені творчі принципи письменника, стильові особливості історико-пригодницького роману, які він започаткував і розвинув. У романі відображено історичні події за Людовіка ХІІІ (1610–1643). Історія для Дюма — це лише сукупність фактів і подій, на підставі яких можна створити цікавий динамічний сюжет.

1.0 - создание файла

1.0 - создание файла

1.0 - создание файла

Тут всі сліди битви сценариста з письменником. Один закликав до строгого професійного рисунка сценарію, другий, вражений стражданнями народу, весь час поривався до розширення теми, розмірковувань, ліричних відступів, — до авторської участі в громадді великих подій.  Нехай вибачливий читач, мій сучасник і друг, не нарікає, коли вирощене мною невелике дерево не цілком гіллясте і струнке, коли багато гілок тільки відчувається, не встигнувши ще вирости серед небачених пожарів і катастрофічного грому гармат, що стрясають сьогодні нашу землю.  В моїй свідомості все тут написане — тільки прозора основа великої майбутньої книги боротьби мого народу за визволення з-під ярма гітлеризму.  Якщо внаслідок гостроти моїх переживань, сумнівів чи помилок серця які-небудь міркування мої виявляться несвоєчасними, чи занадто гіркими, чи не досить урівноваженими іншими міркуваннями, то це, можливо, так і є.  Тоді прошу читача незлобливо виправити мене своєю доброю порадою.

Введите сюда краткую аннотацию

Письменник прекрасно знав духовний світ селянина, народний побут, звичаї, його психологію. Можна сказати, що «Зачарована Десна» — своєрідна енциклопедія сільського життя України кінця XIX і початку XX століть.

Юмористические и сатирические рассказы современного украинского писателя Павла Добрянского остро, иногда с едкой иронией вскрывают недостатки в нашей повседневной жизни, разоблачают людишек с черствой душой и нечистой совестью. Позиция автора четкая и ясная - он ратует за то, чтобы наш светлый дом стал еще краше, чище. Гумористичні та сатиричні оповідання Павла Добрянського гостро й дошкульно часом з їдкою Іронією викривають недоліки в нашому повсякденному житті картають людей з черствою душею та нечистою совістю Авторська позиція чітка і ясна - він вболіває за те, щоб наша світла господа стала ще кращою, чистішою.

In Penny Jordan"s latest book, The Italian Duke"s Wife, an Italian aristocrat chooses a young English woman as his convenient wife. When he unleashes within her a desire she never knew she possessed, he is soon regretting his no-consummation rule….

"Майже про всіх людей, що відіграли в її житті хоч трохи варту окремого епізода ролю, в Дарки зберігся перший спогад — схований у пам'яті, як на дні шухляди, моментальний знімок іншого, чужого , за Бог його зна якими й прикметами з місця вирізненого, вихопленого оком з-поміж багатьох , з безладно захаращеного тла решти світу — як нехибна обіцянка майбутнього. Розкладені вряд, ці знімки явили б низку найрозмаїтіших і найнесподіваніших ракурсів — від блискавичного поціляння, навпроти себе, очима в очі, що викрешує межи двома вольтову дугу найкоротшого зв'язку (очі сині, очі сірі, очі зелені, всі з однаковим заворожливо-скляним блиском старовинного кришталю — все чоловічі очі: втім, як знати, які в цю мить у тебе?), — і до зроблених ніби прихованою камерою, коли об'єкт іще тебе не бачить і не підозрює, що йому судилося кимось для тебе стати, — ракурси профільні, у три чверті й навіть зі спини, точніше, з потилиці: потилиці часом бувають несамовито виразні. А проте, скільки б не порпалася в пам'яті, Дарка ніколи не могла знайти там уперше побачену Ленцю. Ленця не прийшла ззовні — вона розвинулася зсередини Дарки, як її власний орган. Як дочасно приспаний ґен спадкової хвороби"...

Це перша праця, в якій філософія національної ідеї розглядається як самостійна інтелектуальна течія, що сягає далеко за межі політології — до питань про сутність і сенс національного буття. На широкому історико-культурному матеріалі автор досліджує місце цієї течії в європейській — і, спеціально, українській — свідомості новітнього часу (XIX — поч. XX ст.). Окремий розділ присвячено національно-екзистенційним пошукам І. Франка, в чиїй особі сконцентровано духовний досвід переломового для долі національної культури покоління української інтеліґенції.

Глумливий сюрреалізм у прітчи про Міленене відчуження робом телекартинки. І взагалі урбанне безглуздя. Трагедія, потрапивши на асфальт, завжди ризикує там стати фарсом. І вона таки ним, тією "Міленою" стає.

Вона вродилася з місяцем на лобі. Так їй потім розказувала мати, як запам'ятала собі з першої хвилі, з першого крику викинутої над собою аж під сволок чиїмись моцними руками дитини, на яку дивилася знизу вгору, нездужаючи скліпувати сліз, — на трохи зависокому як для дівчинки, опукло-буцатенькому лобику виразно темнів збоку невеличкий багряний серпик, наче місяць-недобір. Тільки мати вперто казала — молодик, доки сама в це не повірила: відомо ж бо, що молодик — то на долю, а недобір — тим він і недобір, що наводить на лихі сни...

У прозі мене завжди найбільше цікавило саме це — як, у який спосіб історія стає культурою. Як «перекладаються» мовою літератури принципово неохопні оком суспільні процеси, у котрі втягнено мільйони людей. Ця книжка — ні в якому разі не персональна письменницька «хроніка революції», хоча деякі, незнані українському читачеві, інформаційні штрихи до загального тої революції портрета вона, сподіваюсь, і додасть. Але насамперед це спроба відповісти на головне питання, яке мене тоді мучило, — як водночас проживати історію і писати про неї. Як, перебуваючи «всередині» неї, добувати з неї смисл — той, котрий зрештою й відкладається в арсеналі культурної пам'яти народу.

"Музей покинутих секретів", новий роман Оксани Забужко, над яким письменниця працювала багато років, перші критики вже встигли назвати шедевром, а авторку порівняти з Достоєвським і Томасом Манном. Це — сучасний епос сучасної України: родинна сага трьох поколінь, події якої охоплюють період від 1940-х років до весни 2004-го. Велика література і жорстока правда — про владу минулого над майбутнім, про кохання і смерть, про споконвічну війну людини за право бути собою.

Хто ми — Україна чи Малоросія? Європа чи Росія? Чи українська релігійність — це те саме, що візантійське православ'я? Звідки взялись тамплієри на берегах Дніпра? Яку таємницю берегли «таємні товариства» малоросійських дворян XIX ст.? Звідки в «Лісовій пісні» зашифрована легенда про Грааль? Чи й справді українці — це «селянська нація»? В чому різниця між демократією і хамократією? В чому полягав модерний «український проект» і чи вдалося нам його реалізувати?.. Нова книжка провідної української письменниці, підсумковий плід її багаторічних роздумів — це вражаюча інтелектуальна подорож крізь віки, культури й конфесії в пошуках «України, яку ми втратили». Ключем до неї стає розкритий О. Забужко «код Лесі Українки». Аристократка і єретичка, спадкоємиця древнього лицарського роду і продовжувачка гностичної традиції, ця найвидатніша з українок залишилася незрозумілою в радянській Україні і майже незнаною широкій публіці — в Україні незалежній. Чому? Відповіддю на це питання стає велика історична драма «прихованої війни», яку Оксана Забужко з притаманною їй відвагою виносить із забуття і, на багатющому літературному й історичному матеріалі, відновлює на повен зріст. Це не лише фундаментальна історико-культурна студія чи вишукана філологічна екзегетика. Це ще й книга про наше сьогодення — про те, як жорстоко ми розплачуємося за втрату і забуття багатовікової лицарської культури… * * * «Книга пані Оксани сама по собі годна свідчити, що та висока українська культура, якій вона присвячена, ще не є, дякувати Богові, тільки нашим спомином» Леонід Ушкалов